John 12

А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його. 1

Нама́щення Ісуса миром

2Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. 3І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. 4А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! 5І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: 6„Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ 7А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. 8І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. 9Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ 10А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. 11А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, 12бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.

Славний в'їзд Ісуса в Єрусалим

13А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, 14то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ 15Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: 16„Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ 17А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. 18Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. 19Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. 20Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“

Отець прославляє Сина

21А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. 22І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. 23Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. 24Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. 25Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. 26Хто кохає душу ▼

▼„Душа“ часто визначає, як і в Старому Заповіті, „життя“.

свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. 27Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. 28Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... 29Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ 30А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! 31Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. 32Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. 33І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. 34А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. 35А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ 36І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. 37Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.

Чому не ввірували в Ісуса

38І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, 39щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ 40Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: 41„Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ 42Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. 43Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. 44Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

Заповідь Божа — то вічне життя

45А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. 46А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. 47Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. 48Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. 49Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! 50Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.